Сир

Ну от, сьогодні знову те саме! То ж треба було трапитись десяткам ситуацій, щоб нарешті я про це написав.
А остання історія така.
Дітки з мамою в бабусі, я відриваюсь вдома, готую дрова до зими. Гавкає Босий, значить хтось іде.  То якийсь дядько, років за 50 і говорить так, ніби він мене ще малого колисав, а я просто зобов'язаний знати всю його господарку поіменно. До такого вже трохи звик, бо тут всі мене знають, а термін "сусіда" означає мало не кровний зв'язок, навіть якщо ми знаходимось на відстані кілометра. Головне - на одній вулиці чи місцевості (в нас це Підкичера).
Так от, прийшов він до мене, бо (увага!) приніс сир! Каже, що в нього є багато, а він сам. Що в мене дітки, мені треба, а його пес вже не може стільки їсти. Я взяв, пропоную гроші - відмовляється навідріз. Та що робити - ще й образитись міг, якби не взяв той сир.

Я часто з компами допомагаю, то вінду переставити, то модем підключити. Платять за роботу а потім додають сметани-молока-сиру-яйця впридачу, так ніби і не платили перед тим.
Так от, таких історій багато, то яблука попросять, щоб ми собі забрали, то картоплі два мішки, бо в них забагато, ще й тримають в півниці в себе, бо знають що в нас нема де зберігати.
Раз віддали просто так набиту трилітрову банку сала. Я не їм, але дружині взяв. Так от - виявилось, що в тому випадку для них дорожче коштував слоїк, бо сало ж своє!
І взагалі, в селі дуже піклуються про банки, просять повернути, "як будете якось вертати".
Віддаю завжди :)

Просто такі випадки різко контрастують з тими, коли я жив у місті. Купувати треба було все! І щоб хтось просто так щось віддав, м'яко кажучи, давно не в тренді.
А тут я душевно відроджуюсь, живу посеред природи, спостерігаю як тут всього достатньо і як щороку той достаток множиться. Ще трохи - і я сам повірю :)

ПеС: хто мене читав раніше, вибачте за піврічну перерву, ніяк не відійду після смертей на Майдані. Для всього того, як прийде час, відведу окремий, мілітарний блог. Щасти вам!